я тут как-то нечаянно настоял вчера вино на перце

[серебристый лис]

ну что вам сказать?
баловство.
вот мудрый борщ был бы серьезным делом.

@темы: сомнительные развлечения

Comments

[H. Z.]

борщ да. борщ - сила!
...если только под борщом ты опять не имеешь в виду какую-нибудь вышивку

[серебристый лис]

:фейспалм: почему вышивку?!
нет, это не вышивка, это адское варево )

[H. Z.]

это адское варево )

концептуальненько

а вообще гадость должна получиться, по-моему) не?

[серебристый лис]

а це велика та гарна цитата з химерного роману Олександра Ільченка "Козацькому роду нема переводу, або Козак Мамай та Чужа молодиця"

— А що б ти їв, Іваненку? — спитав Козак.

— Наша невістка, що не дай — тріска…

— Хоч клоччя та вовна, аби кишка повна? — додав Мамай.

— Е-е, не кажіть! — заперечив Мелхиседек.

— Це ти, владико, бач, роз'ївся на архирейських харчах. А добрий козак не гордує…

— Що попав, те й мордує? — і владика зітхнув. — Роз'ївся, кажеш? Коли б же ти знав, як я скучив за простою козацькою стравою… за кулешем, за саламатою, за лемішкою, за мудрим запорозьким борщем. Ого! Оце їдло так їдло!

— То тра зварити.

— Я вже й варити його забув, той мудрий борщ!

— А ось ми зараз його й зваримо.

— Еге?

— Еге!

Вони заспішили до архирейської господи, а проходячи повз халупу коваля Іванища, Козак Мамай гукнув:

— Ковалю! Діло є!

3 кузні визирнула, оточена дітьми, москалева мила жіночка, Анна:

— Нема коваля, Козаче. 3 паном сотником пішли кудись.

— 3 яким це паном сотником?

— 3 Михайликом з нашим.

— Коли повернуться, — сказав Мелхиседек, — перекажи їм, моя зіронько, хай поспішать до мене. Пильна справа.

— Отак притьмом?

— Війна ж! /

— Вони ще й не їли нічого.

— Нагодуємо! Нехай приходять їсти мудрий борщ.

— Боронь боже! — жахнулась Анна. — То така страва, що жива людина й не з'їсть!

— Дарма! — засміявся єпіскоп, аж наче помолодшавши од самого тільки наперед засмакованого козацького борщу, — і всі троє заспішили далі, а на Соборнім майдані здибавши коваля Іванища й сотника Михайлика з мамою, запросили їх до гурту, вдерлись до архирейської господи та й заходились кухарювати, і нехай шановний читач дарує мені, коли тая страва, яку я вперше і востаннє їв колись у тому ж таки Катеринославі, в Дмитра Йвановича Яворницького, на березі Дніпра десь, і яку взялись оце варити Мамай із владикою, — нехай читач дарує мені, коли ця страва трохи скидатиметься на «здоровий борщ», що його в своїй повісті «Чайковський» колись так лепсько описав славетний український байкар і повістяр Євген Гребінка.

20

А куховарили вони, балакавши про пильні справи оборони, куховарили таки славно.

Михайлик дрова рубав.

Матінка в печі розпалювала та цибулю чистила, — здоровенну купу цибулі.

Іваненко патрав баранця.

Владика бігав сюди й туди, виконуючи розкази Мамая, бо ж Ярини Подолянки дома не було, а челядь, як те й водиться в домі без літньої та сердитої господині, вже десь порозбігалась чи не до самої ночі.

Козак Мамай порядкував, немовби в себе дома, — хоч дому в нього ніколи й не було:

— Давай-но кітлик! — покрикував він на владику.

I превелебний, ледве знайшовши, притяг із хижі найбільшого казана й заходився його шкребти та мити.

— М'ясива сюди, Іваненку!

I пан алхімік притяг до печі щойно обпатраного барана, вже розрубаного й перемитого, чималого барана, того самого, що нині вранці його витягли з мішка, котрий висів під вікном у панни Ярини.

— Тягніть-но трішки оцту! — поклавши всю баранину в казан і трохи її в воді проваривши, покрикував Козак Мамай.

I отець Мелхиседек припер міцного оцту добренні дерев'яні коновки.

— Мало! — сказав Мамай.

I владика приніс іще одне відерце, а Мамай вилив його в той же казан.

— А ще води? — спитала Явдоха.

— Води більш не треба.

— Без води? — здивувалась матуся.

— Перцю мені, перцю! — гукав Мамай, і поблискувала проти вогню його сережка.

— Скільки ж тобі перцю? — питав господар дому. — Жмень із п'ять.

— Здурів! — ахнула Явдоха.

— Та щоб гіркий був! — наполягав Козак.

— Є ось червоний, стрючкуватий, — подавав єпіскоп. — Капсікум аннуум…

— Тертий?

— Авжеж!

— Сип сюди!

Отець Мелхиседек висипав вогнисту потерть у киплячий казан, і тонко змелений червоний перець, з парою злітаючи в повітря, зашибав у носи, і сливе всі зачхали., а найдужче Песик Ложка, що метушився там чи не моторніше за всіх.

— Ще мені перцю! — волав Мамай.

— Є ось чорний, піпер нігрум.

— Тертий?

— Тертий.

— Давай лишень! Сип, сип, сип!

— Ось перець білий…

— Ке сюди! А де ж кайенський?

— Кайєнського, здається, в господі нема.

— Шкода!.. Тепер — цибулі, матінко!

— Аж ось і цибуля.

— Оце стільки? Мало! Мало! — потім горлав: — Агов, солі мені, солі, ваше преосвященство!

I превелебний пан єпіскоп ніс йому тую сіль.

Він аж захекався від метушні.

Скинувши рясу, лишився в новій козацькій сорочині лепського гаптування, що над ним немало попосиділа на дозвіллі його небога, Подолянка.

Палали березові дрова в челюстях варистої печі, аж уся хата гула…

Та метушня потроху вже вщухала.

Підсипавши в казан жменьку сухої гірчиці, докришивши на додачу ще який десяток цибулин, щільно накривши посудину, всі посідали біля печі на ослоні — та й чекали, принюхувались, смакуючи зарані добру козацьку страву.

— Славний буде борщ, — сказав, помовчавши, владика. Аж зітхнув, бо в його уяві вже випливали спогади про славне й відчайдушне життя, про мудрий на Січі борщ. — Добрий буде! — повторив він, принюхуючись.

— А звісно ж, добрий, — помовчавши, погодився Мамай. — Мудрий-таки борщ! От коли б іще сюди та яку жменьку отого анахтемського…

— Кайєнського? Нема ж…

— Та воно й так… — злякано озвалась Явдоха.

— Покуштуємо, — розгладжуючи русяву бороду, озвався коваль Іванище. — Правда ж, пане сотнику? — поважно спитав він у Михайлика.

— Атож! — поспішила за нього матінка. — Покуштуємо. Сотникам треба ж…

— Я сам, мамо, я сам! — аж розсердився, скраснівши, парубок. Він, може, навіть сказав би супроти матінки й гостре яке-небудь слово, коли б не прочинились двері та не стаз би на порозі архирейської куховарні келійник, отець Зосима, добре знайомий уже нам куценький ченчик.

[серебристый лис]

lib.rus.ec/b/391203/read

а вино на перце не то чтоб гадость, но типа того

[H. Z.]

серебристый лис,
вот для чего славяне кат изобрели? х))

так. кажется, я снова лох.
етицкая сила, Лис, не буду я больше у тебя ничего говорить!

[серебристый лис]

я больше не буду!.. без ката цитировать.

а чего лох-то?