[zakkurapia]

Темний бік інтернету: справжня глибина Мережі в 500 разів більша за те, що знає Ґуґл

зкопіюю на пам`ять

Темний бік інтернету: справжня глибина Мережі в 500 разів більша за те, що знає Ґуґл
2010-02-11 09:48:00

Простіше кажучи, це був революційний спосіб використання людьми інтернету - без ризику бути простеженим.

Завантаживши програму Кларка, яку він планував поширювати безплатно, будь-хто міг сидіти в чаті, читати новини, створювати сайт, завантажувати або звантажувати файли майже повністю анонімно.

«Здавалося, що це і є саме те, чим має бути Мережа – свобода комунікації! - каже Кларк. - Але тоді, в кінці 90-их все було по-іншому. Стеження в інтернеті було швидшим, повнішим, дешевшим, ніж у більш старомодних комунікаційних системах штибу паперової пошти».

Його новітній софт мав це змінити.

Кларкові викладачі не були вражені. «Я б сказав, що реакція була дещо в’ялою. Вони поставили мені четвірку. Їм здалося, що проект був дещо дивний… вони сказали «Ти недостатньо цитував попередників»».

Не втративши натхнення, в 2000 році Кларк випускає свою програму, змінивши назву на більш привабливу – Freenet.

Після дев’яти років він уже не може підрахувати, скільки ж людей використовують її: «Мінімум 2 мл. копій було завантажено з вебсайту, в основному в Європі та США. Вебсайт заблоковано в авторитарних країнах типу Китаю, тому там люди намагаються дістати Freenet у своїх друзів на диску чи флешці».

Минулого року Кларк зробив покращену версію: вона приховує не тільки особистість користувачів Freenet, але також сам факт, що хтось використовує Freenet.

Інсталяція софту займає кілька хвилин і вимагає мінімальні навички користування комп’ютером.

Ви знаходите вебсайт Freenet, читаєте кілька коротких вказівок, відповідаєте на кілька запитань («Який ступінь безпеки вам потрібний?»… «НОРМАЛЬНИЙ: я живу у відносно вільній країні» або «МАКСИМАЛЬНИЙ: я намагаюся отримати доступ до інформації, через яку мене можуть арештувати, ув’язнити або і гірше»).

А потім ви вводите онлайн слово, яке до того було "прихованим через цензуру".

Ясно, коротко і доступно офіційний каталог Freenet наводить перелік сотень наявних "сайтів Фрінету" (freesites): "Новини Ірану", "Гаряча штучка Кейт", "Підручник терориста: практичний посібник з вибухівки і інших речей, які цікаві терористам", "Як впізнати педофіла", "Freenet Warez Portal: Джерело піратських копій книжок, ігор, фільмів, музики, софту, телевізійних серіалів та іншого", "Посібник з підпалів для захисників тварин".

Є матеріали російською, іспанською, датською, польською та італійською. Є матеріали англійською з Америки і Таїланду, з Аргентини і Японії.

Є блоги, які збивають з пантелику («Ласкаво прошу на мій перший сайт Freenet. Мене тут немає через дитячу порнографію… але я можу запостити зображення голих жінок») і сумнівно законних політичних одкровень.

Є багатоманітне життя щоденного інтенету, хіба трохи дивне і більш інтенсивне. Один із блогерів Freenet підсумовує різницю: «Якщо ви читаєте це повідомлення, то ви - на зворотньому боці Мережі».

Сучасний інтернет часто вважають чудом відкритості – його глобальний розмах, його напад на цензорів, його нібито всевидящі пошукові системи.

«Багато-багато користувачів думають, що коли вони роблять пошук на Google, вони отримують всі сторінки», - каже Ананд Раджарман, співзасновник Kosmix, пошукової системи нового пост-Google покоління. Але Раджарман знає іншу сторону:

"Думаю, що пошукові системи бачать тільки малу частину глибинної мережі.

Насправді ніхто не може сказати точно, наскільки глибокою є ВСЯ мережа, а не тільки поверхнева.

Єдиний приблизний розрахунок, який я знаю – вона в 500 раз більша за те, що пошуковики зазвичай витягують на поверхню".

«Тіньова мережа»; «глибока мережа»; за «поверхневою мережею» - самі вже метафори раптом перетворюють інтернет на щось більш неосяжне і таємниче.

Інші терміни, які використовують ті, хто в темі: "невидима мережа" (darknet), "невидимий простір адрес" (dark address space), "непевний простір адрес (murky address space) і навіть "брудний" (dirty) простір адрес.

Не всі ці терміни позначають одне і те саме. В той час як "darknet" являє собою онлайн-мережі, які недоступні без професійних навичок, більшість «глибинної мережі» з її страшнуватою назвою складається зі звичайної споживацької і дослідницької інформації, яка перебуває за межами уваги пошукових систем.

Терміном "невидимий простір адрес" часто позначаються інтернет-адреси, до яких з суто технічних причин немає доступу.

І тим не менше, в певному сенсі вони всі є частиною однієї картини: за межею онлайн-життя більшості користувачів є купа іншого інтернету, яким користуються мільйони, але який ігнорують ЗМІ і який розуміють лише кілька комп’ютерних науковців.

Як був створений цей Інший Інтернет? Що власне там відбувається? Він є майбутнім чи минулим життя в мережі?

Майкл К. Бергман, американський вчений і підприємець, є одним із найбільших знавців цього іншого інтернету. В кінці 90-их він провів дослідження, намагаючись виміряти його масштаби.

«Я пам’ятаю, як сказав своїм працівникам «Мабуть, він утричі більший за звичайну мережу», - згадує Бергман. - Але справжня Глибина перехопила мені подих».

В 2001 він опублікував статтю про глибинну мережу, на яку досі регулярно посилаються і сьогодні.

«Глибинна мережа на даний момент від 400 до 500 раз більша за те, що зазвичай називають world wide web (тобто традиційнi веб-сайти - ZaUA.org), - писав Майкл. - Глибинна мережа - це частина нової інформації в інтернеті, яка розростається найбільш швидкими темпами… Пошукові системи інтернету охоплюють лише 0.03%... всіх доступних сторінок в мережі».

Вісім років потому використання інтернету багато в чому змінилося, але вдосконалення пошукових технологій компаніями Google, Kosmix та іншими тільки розпочало дослідження Глибинної Мережі.

«Пошукова система для прихованого нету, яка б охоплювала все – це не зовсім практично, - каже професор Джуліана Фрейр з університету Юти, яка очолює проект глибокого пошуку в мережі під назвою Deep Peep. - Там надто багато інформації».

Але величезні масштаби – не єдина проблема. «Коли ми спробували обережно прошукати кілька сайтів, нас заблокували, - каже Фрейр. - У Глибині ви можете придумати методи, які не дають іншим ритися у вашій інформації».

Інколи мотивація комерційна – «люди витратили багато часу і грошей на те, щоб створити, скажімо, базу даних про "б/у авто на продаж", і не хочуть щоб ви могли копіювати їх сайт».

Іншою причиною часом виступає секретність.

«Є відомий кримінальний синдикат, який називається Російська Бізнес-Мережа (Russian Business Network - RBN), - каже Крег Лабовіц, головний дослідник Arbor Networks, провідної фірми з онлайн безпеки. - Вони постійно змінюють адреси в інтернеті, хапають частини адресного простору, який не використовується, відсилають звідти мільйони листів спаму і швидко від’єднуються».

RBN також здає в тимчасову оренду вебсайти іншим злочинцям для дитячої порнографії, запуску комп’ютерних вірусів і навіть "крадіжок інтернет-ідентичності". Під останнім мається на увазі повний набір даних про людину, що дозволяє, приміром, проводити від чужого імені банківські операції .

Тільки недавно дослідники почали розуміти, як цю погану репутацію інтернету розвиває ще й географія мережі, котра стає все більш складною.

«У 2000 році невидимі і приховані простори адрес були ще новинкою, - каже Лабовіц. - Зараз це постійна частина щоденного онлайн-життя».

Неіснуючі компанії; технічні помилки і неполадки; суперечки між провайдерами; покинуті адреси, які використовувались американськими військовими ще на зорі Інтернету – все це розкидало по онлайн-ландшафтові безхозну або забуту власність, ідеальну для незаконного використання - деколи всього на кілька секунд.

В дійсності, розвитком інтернету завжди керувало як бажання безпеки, так і бажання прозорості.

Мережа була спільним творінням Департаменту безпеки США та американської контркультури. The WELL, однa з перших і найбільш впливових онлайн-спільнот - є нащадком біблії хіппі Whole Earth Catalog, що її засновник Apple Стів Джобс назвав "Ґуґлом 60-тих років".

І обидві ці групи мали причини для створення прихованого або напівприхованого онлайн середовища, так само як і відкритого.

«Сильне шифрування [в кодах] розвивалося паралельно з інтернетом», каже Денні О'Браян, активіст Electronic Frontier Foundation, давно існуючої групи тиску, якa виступає за онлайн-приватність.

В інтернеті все ще існують приховані місця, де цей дивний альянс між патлатими лібертаріями і військовими шпигунами продовжується.

The Onion Router, або Tor – американський проект на добровільних засадах, який пропонує безплатний софт для тих, хто прагне анонімного спілкування онлайн - це свого роду більш респектабельна версія Freenet.

До користувачів Tor, згідно з вебсайтом, належать "польові агенти" американських секретних служб і «службовці правоохоронних служб… Tor дозволяє державним службовцям користуватися сумнівними вебсайтами і службами, "не залишаючи зрадливих слідів".

Але ним також користуються «активісти і правдолюби» - наприклад, захисники природи - які зазнають все більших утисків з боку спецслужб США через закон, який мав захищати від тероризму.

Tor, коротше кажучи, використовується як американською державою, так і деякими її найпалкішими опонентами.

Aнархічна сторона життя онлайн вражала деяких спостерігачів багато років тому. В 1975 році, всього шість років після створення інтернету, автор наукової фантастики Джон Бруннер писав у своєму культовому романі The Shockwave Rider: «так багато черв’яків і контр-черв’яків випущено в інформаційній мережі» .

До 80-их «сховища інтернет-даних» - де можна було заховати делікатну комп’ютеризовану інформацію - були створені в місцях із відповідною юрисдикцією, на кшталт податкових офшорів на Карибах.

В 2000 американський інтернет-проект під назвою HavenCo створив більш провокаційне сховище даних - у морській фортеці часів другої світової війни відразу за межею британських територіальних вод, в якій з 60-их розмістилося ексцентричне незалежне «князівство» під назвою Sealand.

Sealand - квазі-незалежна "держава" у закинутому форті за 10 км від британського берега. Всередині бетонних опор - сервери

HavenCo заявила, що вона зберігатиме будь-яку інформацію, окрім випадків, якщо вона стосується тероризму чи дитячої порнографії, на серверах, які споруджені під водою в порожніх бетонних підпорках платформи Sealand. Кращу метафору для прихованих глибин інтернету годі і придумати.

В 2007 надзвичайно успішний шведський сайт для обміну музичними й відео-файлами "Піратська бухта" (The Pirate Bay) – оголосив про свої наміри купити Sealand. Поки цей план не втілився в життя і минулого року повідомлялося, що HavenCo відмінила операцію, але насправді потреба в фізичних сховках для даних фактично зникає.

Сервіси типу Tor і Freenet виконують цю ж функцію електронно. Навіть "відкритий інтернет", як його з деяким презирством називають ті, хто шукає приватності онлайн, все більше перетворюється на місце для переховування: люди, які роблять записи і ведуть блоги під псевдонімами, люди, які ховають своє життя від цікавих очей на сайтах соціальних мереж.

Представник Центрального відділу електронної злочинності Police Central e-crime Unit [PCeU] британської поліції зазначає, що багато інтернет-секретів навіть не дуже ховають:

«Багато кримінальної активності в інтернеті відбувається на онлайн форумах, які не є прихованими, вам просто потрібно знати де їх шукати. Як, наприклад, сайти для педофілів: люди, які користуються ними можуть зайти на невинний на вигляд вебсайт з зображенням квітів, натиснути на 18-ій квітці, перейти на інший невинний на вигляд вебсайт, натиснути на щось там, і так далі».

Банда педофілів, яким висунули звинувачення цієї осені і які зараз очікують вироку за злочини, познайомились на Facebook. Такі секретні кримінальні мережі не є виключно продуктом цифрової епохи: коди, сленг і схованки, відомі тільки допущеним, гарантували доступ до злочинного світу задовго до інтернету.

Для лібертаріїв типу О'Браяна та Кларка прихований інтернет, як би ви його не визначили, постійно перебуває під загрозою з боку обмежуючих урядів та корпорацій. Його свободи, кажуть вони, мають захищатися абсолютно.

За словами ж поліції, для кримінальних користувачів сервісів типу Freenet кінець наступає у будь-якому випадку.

Представник вищезгаданого PCeU каже: «Є шляхи, щоб обійти цю анонімність, і ми обходимо її. Коли ви користуєтесь інтернетом, щось десь завжди записується. Питання тільки в тому, щоб визначити - у кого зберігається ця інформація. І зазвичай люди співпрацюють».

Інтернет, незважаючи на всю його анархію, все більше комерціоналізується, в той час як інтернет-провайдери, наприклад, розростаються і все більше орієнтуються на прибуток. Ось чому поліція вважає, що певний рівень поліцейського контролю є можливим для провайдерів.

Тим часом компанії пошукових систем невтомно шукають вихід до глибинної мережі і інших секцій інтернету, які їм зараз недоступні.

Коли Kosmix і інші пошукові системи вдосконаляться, каже Ананд Раджарман, вони зроблять інтернет дійсно прозорим: «Ви будете в тих же умовах гри, що і погані хлопці».

«Кордони того, чим є мережа, стали набагато більш туманними, - не згоден Бергман. - Twitter – це частина мережі, чи чогось іншого? В 1998 році лабораторія NEC у Прінстоні опублікувала статтю про розміри інтернету. Хто б міг опублікувати щось подібне зараз?»

Видається, що інтернет ще деякий час залишатиметься на фазі золотої лихоманки. І в тріщинах та закутках його ледь зібраних докупи структур "невидимі мережі" та інші приватні онлайн-середовища процвітатимуть.

Є сайт Фрінету, який робить заяви проти можливих педофілів - з іменами, фотографіями, деталями їх життя онлайн і навіть домашніми адресами.

Але значно меншим шрифтом знизу написано примітку: «Матеріали цього сайту базуються на чутках… Вони неприйнятні для судових процесів і однозначно не задовольняють вимоги доказовості для кримінального процесу».

Тож наразі, блукаючи мережею, я, мабуть, обмежуся Ґуґлом.

Оксана Дутчак